Законопроект про локалізацію – це тест для влади

Тема локалізації виробництва зараз для промисловців України – одна з найгостріших. Поданий до Верховної Ради законопроект №3739 – рятівний круг для багатьох промислових підприємств. А після публікації позиції ЄС щодо проектів локалізації це ще й тест для влади на здатність відстоювати національні інтереси держави Україна.

Чому для нас, виробничників, важливий цей законопроект?

Третина вітчизняного ВВП формується за рахунок підприємств промислового комплексу. Тут працює 14,8% зайнятого населення України. Частка промислового виробництва в структурі товарного експорту країни становить 79,3%.

Сьогодні промисловість України – в глибокій кризі. Відновити нормальну діяльність заводів і перейти до стійкого зростання виробництва можна лише за рахунок підвищення продуктивності праці з використанням сучасних технологій, які дадуть нам змогу випускати конкурентоспроможний, ринковий, затребуваний продукт.

Нам потрібні стабільні умови роботи, забезпечені довгостроковими договорами, завдяки яким кожне підприємство змогло б не виживати, а розвиватися, плануючи свою діяльність хоча б із горизонтом у 3-5 років. Тільки так ми зможемо задуматися про модернізацію виробничих потужностей та залучення інвестицій.

Тому закладена в законопроекті №3739 вимога про обов’язкову часткову локалізацію від 25%, на мій погляд, це насамперед стабільна робота для українців, стабільні відрахування податків, стабільний соціально-економічний розвиток регіонів.

Ми не просимо для себе преференцій, як намагаються переконати суспільство противники законопроекту. Ми –за чесні й рівні можливості для національного й зарубіжного виробника.

Сьогодні всі провідні держави світу ведуть здорову політику захисту національного виробника: державні експортні агентства допомагають закордонним виробникам активно виходити на нові ринки, доступ до дешевих кредитів дає іноземним конкурентам можливість постійно вдосконалюватися, розробляючи нові унікальні продукти.

Скажу більше: позиція ЄС щодо законопроекту №3739 прямо суперечить чинній директиві ЄС. Тобто Україні відкрито забороняють впроваджувати таку саму практику, яку давно й успішно ведуть у розвинених країнах світу. Наприклад, Євродиректива 2014/25/ЄС дозволяє державній компанії-замовниці на території країн ЄС відмовитися від тендерної пропозиції, якщо частка локальної складової нижче 50%. Що вже казати про США, де рівень локалізації 40-80%…

Якщо ми подивимося структуру державних закупівель України за 2019 рік, то побачимо, що 50% – це імпорт. Для порівняння: в розвинених країнах ця цифра не перевищує 5%.

Тобто в Україні сотні мільярдів гривень, виділених державою на публічні закупівлі, розвивають чужу економіку, створюючи там робочі місця. Це несправедливо й цілковито суперечить національним інтересам України!