Зміна парадигми. Що потрібно українській промисловості

Падіння промислового виробництва в Україні набуває катастрофічних масштабів. У грудні 2019-го зафіксовано спад на рівні 7% порівняно з попереднім роком. Йдеться про скорочення не лише високотехнологічних виробництв, яких в Україні й так украй мало, а й про традиційну сировинну промисловість (окрім сільського господарства).

Нинішнє падіння відбувається в умовах відносної стабільності зовнішніх ринків. Наприкінці поточного року або в наступному, згідно з прогнозами, в світовій економіці може розпочатися криза. Ситуація на зовнішніх ринках, відповідно, погіршиться. А це сильно вдарить по Україні, адже ми критично залежні від експортних ринків.

Що робити в такій ситуації? Уряд уже почав реагувати – при Міністерстві економіки створена антикризова робоча група. Комітет Верховної Ради з питань економічного розвитку, тим часом, взявся за розроблення Концепції сталого розвитку України до 2030 року. Я покладаю великі надії на цей документ. Нарешті розгляд Концепції переноситься з наукових кабінетів та офісів бізнес-асоціацій на рівень законодавчого органу. Отже, є надія, що думка науковців та бізнесу стане документом до виконання. Це дуже важливо й позитивно.

Головне, що має відбутися в нашій країні – зміна парадигми економічної політики держави з неоліберальної на ту, яка враховує її національні інтереси. Має змінитися політекономічне підґрунтя для побудови економічної політики держави.

Нинішня парадигма – невтручання держави у економічні процеси – по суті, не передбачає жодних механізмів стимулювання економіки. Дії або не досягають успіху, тому що відірвані від загального концепту, або взагалі не доходять до втілення, залишаючись у вигляді законів чи постанов уряду, чи навіть якихось створених інституцій.

Немає жодного сенсу просто написати чи затверджувати черговий документ щодо спасіння промисловості, якщо він не передбачатиме плану заходів з подальшої реалізації цих намірів.

У рамках майбутньої концепції бентежить таке – цей документ має враховувати 17 Цілей сталого розвитку ООН. Багато цілей сталого розвитку є або недосяжними, або суперечать економічним програмам слабких країн. Такі цілі можуть стримувати економічний розвиток, особливо якщо вони реалізуються в країні з доволі низьким технологічним рівнем розвитку – 60% української промисловості належить до традиційного третього укладу (початок ХХ століття).

Отож, ми маємо знайти компромісне рішення. Майбутній документ має містити два блоки – шляхи подолання катастрофічного стану в промисловості та шляхи досягнення 17 глобальних цілей ООН, які вже прийняті на національному рівні.

Сподіватимемось, Концепція буде прийнята найближчим часом і підтримана відповідним інструментарієм. Вона має стати політичною рамкою і бюджетною рамкою економічного розвитку.

Серед можливих позицій та інструментів можуть бути такі:

• зміна ролі й місця Національного банку в економічний політиці держави, закріплення відповідальності НБУ за економічний розвиток;
• створення Банку розвитку і фіксування відсотка в бюджеті на його фінансування;
• закріплення відсотка бюджету на фінансування експорту та інституцій, які здійснюють підтримку експорту – експортно-кредитного агентства, експортно-імпортного банку та інших. Також закріплення основного спрямування діяльності ексімбанку як такого, який здійснює підтримку експорту;
• вимога до формування зовнішньої торговельної політики, що спрямована на втілення національного інтересу, фіксування вимог щодо підписаних двосторонніх і багатосторонніх угод та тих, що готуються до підписання.