Муса Магомедов: «Коронавірус сильно вдарить по економіці»

З екс-гендиректором Авдіївського коксохімічного заводу, народним депутатом України Мусою Магомедовим ми зустрілися в критичний момент – влада саме приймала рішення про запровадження в країні карантину у зв’язку з поширенням коронавірусу.

Зі звичної бесіди про промисловий розвиток, світові ринки й економіку ми перейшли до обговорення впливу пандемії на Україну, українську економіку й життя звичайних громадян.

Мусо Сергоєвичу, Ви вийшли з засідання Верховної Ради, де обговорювалися питання реакції на коронавірус. Які рішення прийняті, що на нас очікує?

– Прийнято дві групи рішень: медичні – щоб забезпечити нерозповсюдження коронавірусу, і економічні – щоб подолати кризові явища в економіці. Рішення ці, втім, на мій погляд, недостатньо кардинальні.

Чому?

– Значний акцент зробили на допомозі малому та середньому бізнесу, а великий, тим часом, проігнорований. На мій погляд, це велика помилка: малий і середній бізнес добре працюють тільки тоді, коли добре працює великий. Не буде життя в капілярах економіки, якщо її немає в самому серці. Не піде людина стригтися в перукарню, якщо у неї немає коштів.

А великий бізнес є під загрозою?

– Думаю, так. Справа в тому, що ми не знаємо повної картини того, що відбувається у зв’язку з коронавірусом. Невідомо, наскільки ефективно спрацюють медики, наскільки швидко розроблять вакцину.

Під сильним ударом опинилася Італія, хоча це одна з найрозвиненіших економік світу. Штормить Китай. Ми, тим часом, не на безлюдному острові живемо. До нас усе це долетить. Уже долетіло. Плюс економіка ослаблена війною – буде складно.

Як епідемія може вплинути на українських металургів?

– Металургія і без того перебувала в рецесії, а коронавірус, найімовірніше, завдасть ще сильнішого удару кінцевому споживанню, що особливо боляче для експортоорієнтованої галузі. Крім того, наскільки мені відомо, Кабміну хоче перекласти більшу частину фінансового навантаження, пов’язаного з наслідками коронавірусу, на великий бізнес. Це, на мій погляд, спроба перекласти обов’язки й функції держави на підприємців. Думаю, це неправильно.

Промполітика

Наскільки народні депутати стурбовані спадом в українській промисловості. Наскільки ця повістка актуальна у Верховній Раді?

– Є депутати, яким не все одно, які розуміють суть того, що відбувається. В умовах рецесії, падіння цін і скорочення на зовнішніх ринках говорити про збільшення податкового навантаження – недалекоглядно і безглуздо. Ніхто не займається елементами протекціонізму, ніхто не намагається якось розширити квоти для української продукції на зовнішніх ринках. Усе це має такий вигляд «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». Але ж промисловість і металургія найбільший інвестор, платник податків і роботодавець в Україні.

Чи можна сьогодні наростити металоспоживання всередині України, розвинути внутрішній ринок? Якщо так, то яким чином?

– Дороги, будівництво і машинобудування – ось, на мій погляд, три основні драйвери, три точки зростання, які можуть допомогти ГМК збільшити свою частку на внутрішньому ринку. Ситуація, коли 70-80% продукції української металургії йде на експорт, ненормальна. Для стабільної роботи галузі співвідношення має бути хоча б 60 на 40.

Над цим має працювати уряд, повинні бути держзамовлення для машинобудування, вагонобудування тощо. Мають будуватися не асфальтні, а бетонні, більш довговічні, до слова, дороги, для яких потрібна арматура та інше.

Чи має Україна захищати свій внутрішній ринок за допомогою митних тарифів і захисних заходів, як це роблять багато наших сусідів і розвинені країни світу? Чи це зайве?

– До цього питання слід підходити зважено. Такі заходи можна запроваджувати лише в тому випадку, якщо аналогічні продукти виробляють вітчизняні виробники. Тому що є продукція, той самий прокат, якого в Україні немає. І в цій ситуації запроваджувати загороджувальні заходи було б нерозумно.

Кокс, війна, Авдіївка

Як сьогодні працює Авдіївський коксохім? Чи є проблеми, пов’язані з прифронтовим розташуванням заводу?

– Проблеми, пов’язані з прифронтовим розташуванням заводу, звісно, є. Точніше – з наслідками 15 аварійних зупинень і консервації. У нормальній обстановці коксохімічний завод не повинен зупинятися в принципі. Кожне зупинення – це великий стрес для батареї, це зниження температур до рівня критичних, а ми падали й нижче від критичних. Вважається, що у разі падіння до 900 °С і нижче батарея вже не працюватиме ніколи, а ми падали і до 750 °С. Батарею зберегти вдалося, але все це позначилося на її продуктивності, на стані обладнання, металу тощо.

Два-три роки ми взагалі не могли ремонтуватися, нашим завданням було просто зберегти виробництво. У нас не було підрядників, була мінімальна кількість робітників. Якщо до війни ми спокійно виробляли 10-11 тис. т доменного коксу на добу, то зараз завод виробляє близько 7,5 тис. т. Сьогодні основне завдання колективу заводу й нового керівника – виконати капітальні ремонти батареї та обладнання, щоб наростити виробництво.

Зараз якісь ремонтні роботи здійснюються?

– Так. Безумовно. Виконуються ремонтні роботи та перекладки крайніх вертикалів. Є ремонтна програма. Але все, звісно, ускладнено важкою фінансовою ситуацією в галузі, нестачею ремонтних бригад і прифронтовим розташуванням заводу. Обстріли не припиняються: наші люди до цього вже звикли, а привезені ремонтники – ні.

Яка ситуація в прифронтових регіонах загалом? Яка соціально-економічна, виробнича ситуація?

– Загалом погана. Дуже багато підприємств закриті. В Авдіївці з великих заводів працюють лише два – Авдіївський коксохімічний і АЗМК (Авдіївський завод металевих конструкцій). Раніше були АЕЗНО (Авдіївський експериментальний завод нестандартного обладнання), Завод залізобетонних конструкцій і багато інших виробництв, але нічого з цього зараз немає. Те саме стосується багатьох підприємств на лінії зіткнення. У Торецькому, наприклад, із трьох шахт залишилося лише дві. Плюс працює фенольний завод. Решта виробництв, зокрема машинобудівні, не працюють. Деякі з них зупинилися ще до війни, інші – в процесі зупинення.

Що треба зробити, щоби виправити ситуацію? Чи здійснюються якісь заходи для відродження життя в регіоні?

– Я не бачу тут держави. Якщо говорити про шахти, то слід розуміти, що деякі з них не можуть бути ефективними за замовчуванням – тому що глибина залягання 1-1,2 км, пласти 60-70 сантиметрів. За такої собівартості видобутку говорити про конкурентоспроможність марно. Думаю, держава має провести серйозну роботу із залученням високоякісних фахівців і компаній для аналізу стану вугільних шахт. Якісь із них варто продати великому бізнесу, тому що він ефективніше справляється з видобутком і виробництвом, а інші – закрити, попередньо створивши робочі місця для людей, які працюють на цих шахтах. Це великий пласт роботи, але ним потрібно займатися.

Ще якісь заходи, крім роботи з шахтами?

– Знаєте, хоча дедалі меншою мірою, але я все-таки оптиміст. Я продовжую вірити, що мир настане. Я продовжую вірити, що Україна як партнер цікава Заходу. Я продовжую вірити, що буде програма відновлення Донбасу, своєрідний план Маршалла, тому що у нас розумні, рукаті люди, які не бояться роботи. І це потужний капітал, який потрібно використовувати. І я вірю, що ми повернемося до Донецька й відновимо там виробництво. Якщо я не буду в це вірити, я не буду розуміти, навіщо я в цій країні перебуваю. Якби я в це не вірив, я поїхав би з Авдіївки ще в 2014-му.