Володимир Панченко: «Індустріальні парки можуть принести до 8% до ВВП»

Термін «індустріальні парки» українці знають давно. Попри відсутність істотних пільг і стимулів, у країні створено десятки такого роду об’єктів. Відомі з них, утім, лише кілька.

Прихильники розвитку індустріальних парків розглядають їх як один з основних механізмів промислового відродження країни і залучення іноземних інвестицій. Одним з таких активних лобістів індустріальних парків в Україні є директор «Агентства розвитку Дніпра» Володимир Панченко. Агентство створила Дніпровська міська рада в листопаді 2016 року з метою сприяння залученню інвестицій у місто та розвитку його бренду.

В інтерв’ю GMK Center Володимир Панченко розповів, чому не всі парки поспішають реєструватися офіційно, якою на практиці є їх господарська діяльність, які пільги і стимули їм слід надати для повноцінної роботи і як не допустити повторення історії з вільними економічними зонами, що дискредитували себе.

Про сьогодення

Скільки індустріальних парків існує в Україні? Чи всі вони входять до державного реєстру?

– Нашій організації відомі 50 індустріальних парків, 11 з яких не входять до державного реєстру. Справа в тому, що законодавчі стимули для парків на сьогодні досить слабкі, тому не всі переймалися держреєстрацією.

Тим часом у Туреччині, Польщі та країнах, на які ми рівняємося, індустріальних парків сотні. А в Південній Кореї – 1300.

Чим є індустріальний парк в Україні?

– Це створення оператором парку (приватною, державною або муніципальною компанією) на території, орендованій у міста або області, умов (насамперед комунікацій – газ, вода, електрика, дороги, – а також будівництво приміщень) для ведення бізнесу так званими резидентами: компаніями, які розміщують там свої виробництва. Вони орендують інфраструктуру й будівлі та вносять за це орендну плату. Вигода оператора від коштів за оренду та оплати послуг для резидентів не надто висока, окупність таких інвестицій – понад 10 років. Більше оператори можуть заробити на створенні додаткових умов, зокрема на підрядних роботах при проектуванні й будівництві приміщень.

Важливо відзначити, що індустріальні парки в світовій практиці спочатку задумувалися не як джерело отримання швидкого прибутку приватним бізнесом, а як механізм залучення інвесторів до регіону або країни. Це один з головних інструментів у світовій боротьбі за інвестиційні ресурси.

Що являє собою парк, не зареєстрований у держреєстрі?

– Це може бути те саме, що й зареєстрований індустріальний парк, але без очікування якихось пільг – ведення власного бізнесу оператором або створення умов для резидентів.

В українському законодавстві спеціальний режим господарювання, який має багато назв у міжнародній практиці, що відрізняються за типом і обсягом пільг (спеціальні економічні зони, інноваційні парки, технопарки, спеціальні експортні зони, території пріоритетного розвитку тощо), поки що зафіксований лише в законі про індустріальні парках.

Якими пільгами користуються парки, зареєстровані офіційно відповідно до закону про індустріальні парки?

– Реєстрація за законом про індустріальні парки дає три види пільг:

1. Звільнення від десятивідсоткової плати до фонду розвитку міста або області.
2. Можливість отримати пільговий кредит. (На практиці ця норма не працює, оскільки в держбюджет не закладаються відповідні кошти, але на рівні законодавства інструмент прописаний, тож справа за законодавцями щодо наповненню фонду.)
3. Пільга за сплатою мита у разі ввезення обладнання, призначеного для облаштування парку.

Як бачимо, стимули вельми незначні. Причиною цього є, на мій погляд, «негативний консенсус», що склався навколо індустріальних парків. На папері вони є, а на практиці депутати не поспішають голосувати за якісь стимули і пільги. Більше того, уряд прямо протидіє будь-яким спеціальним умовам для бізнесу. Це, до речі, підтримують і західні партнери України.

Які їхні аргументи?

– Вони аргументують це тим, що в країні має бути вільна конкуренція та рівні умови для всіх компаній і для всіх територій. Проте самі вони користуються такими інструментами. Особливо активно це відбувалося в періоди, коли вони виходили з криз.

Це якось суперечить нашим міжнародним зобов’язанням? Чи це, умовно, їхні побажання?

– Це не суперечить зобов’язанням України. Умовно, це побажання західних експертів, причому не всіх, а лише тих, які працюють у рамках парадигми неолібералізму.

Якщо спрощено, неолібералізм – це догматичне й архаїчне уявлення про капіталізм як просту схему, де всі країни однаково розвинені, тому між ними можлива справедлива і чесна конкуренція. Нібито існує мирне змагання рівних за силою партнерів у світовій торгівлі, і будь-яке стимулювання передових галузей буде порушенням глобальних умов конкуренції. У разі відсталих в економічному розвитку держав, таких як Україна, це також призводить до корупції і розкрадання наданих пільг. Така ось ідеологія.

Насправді такого ідеального капіталізму не існує, це визнали вже багато відомих економістів Заходу, включаючи, наприклад, нобелівського лауреата Джозефа Стігліца. На практиці уряди працюють у парадигмі, протилежній неолібералізму, але для України процес впровадження міфу поки що триває.

Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) зацікавилося індустріальним парком Мелітополя. Воно готове вкласти $16 млн. Виходить, індустріальні парки можуть залучати й міжнародну донорську допомогу?

– Не всі в розвинених країнах підтримують впровадження архаїчних схем минулого в слабких в економічному плані країнах. Ті самі США, особливо Агентство розвитку (USAID), розуміють, що неможливо розраховувати на розвиток економіки в Україні шляхом застосування нежиттєздатних економічних практик і теорій. Агентство подає сигнал міжнародному бізнесу, що вкладати в індустріальні парки в Україні можна. Але головний сигнал мають подати український парламент і уряд, прийнявши відповідні рішення про стимулювання бізнесу, причому не лише створивши рамкові умови, а й забезпечивши потужне фінансування інфраструктури.

Про майбутнє

Які пільги передбачені законопроектами про індустріальні парки, що перебувають на розгляді Верховної Ради?

– Звільнення на п’ять років від сплати ПДВ і податку на прибуток. А також скасування мита на ввезення устаткування резидентами індустріальних парків.

Що дасть Україні прийняття цих законопроектів?

– За моїми прогнозами, після прийняття законопроектів №2554-а-д і №2555-а-д в Україні може з’явитися 100-200 парків. У Житомирі, наприклад, хочуть створити цілу агломерацію з парків, в Дніпропетровській області – до п’яти парків. Тобто кожна область може мати 5-10 парків.

Кожен індустріальний парк може створити щонайменше 1000 робочих місць. На практиці – від 1000 до 5000. Отже, 200 індустріальних парків можуть дати до 200 тис. Високооплачуваних робочих місць в короткостроковій перспективі. Що стосується інвестицій, то один парк потенційно може залучити від $50 млн до $200 млн (з розрахунку $2-3 млн на 1 га). 100-200 парків, таким чином, можуть принести $10-20 млрд.

Для економіки країни виграш триразовий. По-перше, це інвестиції. По-друге, підвищуються доходи населення. По-третє, нарощується експорт. Сукупно все це працює в плюс валового внутрішнього продукту. За нашими підрахунками, ухвалення законопроектів має додати до ВВП України майже 2% – у разі успішного запуску 100 індустріальних парків. Жодна економічна політика не здатна на такий швидкий результат.

Однак і ці, поки що не прийняті урядом і парламентом, революційні для України стимулюючі законопроекти є слабкими порівняно з успішною міжнародною практикою – Туреччини і Південної Кореї, країн Східної Європи (Словаччини, Польщі, Угорщини). У них набір пільг просто неймовірний для українських парламентаріїв і чиновників – це прямі виплати компаніям за створення робочого місця, повернення частини або повного обсягу інвестицій, фінансування інфраструктури, в тому числі інноваційної, створення спеціальних шкіл, університетів, профтехучилищ, наповнення спеціальних фондів інновацій, спеціальні умови експортної підтримки – кредитування, страхування, лізинг і багато іншого. Якби в Україні ухвалили такі системні рішення щодо підтримки бізнесу на окремих територіях і в окремих інноваційних галузях, до ВВП додалося би близько 8%. Це вибух для економіки України.

Що, на вашу думку, гальмує їх прийняття?

– Як я вже казав, це неоліберальна позиція Кабінету Міністрів, особливо Міністерства економічного розвитку. Дається взнаки застаріла економічна освіта (причому навіть молоді менеджери та експерти хворіють на цю хворобу) разом з брейнвошінгом (промитими мізками). Наші чиновники та експерти, до речі, в разі дискусії на цю тему посилаються на негативний досвід, який вже є в Україні.

Про вільні економічні зони

Чим індустріальні парки відрізняються від вільних економічних зон, які раніше існували в Україні? Чим вони кращі?

– Спеціальні економічні зони, СЕЗ, були створені в Україні на початку 2000-х. Через 4 роки – замість запланованих 30 – Кабінет Міністрів, обдуривши всіх інвесторів, ліквідував пільги. Кілька учасників колишніх СЕЗ вже оскаржують це рішення і, гадаю, досягнуть успіху, незважаючи на перші поразки в Конституційному суді.

Чому були ліквідовані СЕЗ? Справа в тому, що дві зони з 28 (обидві в Донецьку) займалися махінаціями і незаконним отриманням грошей з бюджету. Було дозволено ввозити продукцію за кодом 24001 (м’ясні продукти) і була «діра» в митниці. Згідно із законом, ввезена продукція мала реекспортуватися, а на практиці її продавали всередині країни без сплати мита й ПДВ. Це махінація, яку легко відстежити.

У результаті сам термін «вільна економічна зона» був дискредитований (друге розшифрування абревіатури СЕЗ). На мою думку, колишня назва більше відображає широку суть спеціального режиму. Але сьогодні ми говоримо не про СЕЗ, а про індустріальні парки, хоча наповнення закону схоже. Це, на відміну від печерного неолібералізму, і є створення рівних умов конкуренції з розвиненими країнами для бізнесів з України. До такого інструменту вдаються всі без винятку уряди, якщо хочуть зробити країну успішною.

Як уникнути повторення історії з махінаціями?

1. Потрібно мати стратегічне – на рівні держави – планування цих зон.
2. Потрібно чітко, згідно з обраною стратегією, прописати види діяльності, які здійснюватимуться на території індустріальних парків.
3. Не можна допускати «дірок» в законодавстві в питанні використання митного режиму. Територія індустріального парку – це окрема митна зона, вона має бути огороджена фізичним і законодавчим парканом.
4. Не повинно бути фікції в плані стимулів і пільг. Більше того, має бути стабільність на рівні законодавства.